6 листопада 2007 року минає 160 років з дня народження видатного українського вченого – історика, археографа, фольклориста, етнографа, педагога, краєзнавця, члена кореспондента Всеукраїнської Академії Наук, дійсного члена багатьох наукових товариств, співробітника багатьох провідних наукових закладів, засновника Запорізького обласного краєзнавчого музею та Державного архіву Запорізької області Якова Павловича Новицького. Він – визнаний усіма видатними науковцями батько етнографічних та фольклорних студій Південної України. Вже в березні 1887 року він виступив з програмною статтею в Катеринославських губернських відомостях стосовно важливості “докладного опису своєї губернії в історико-статистичному, етнографічному, економічному й ін. відносинах”. Чи не вперше була представлена докладна програма студій з мікроісторії, етнографії та фольклористики. Навіть зараз вона вражає своєю ґрунтовністю та фундаментальністю, а тому не втратила й на сьогодні свого значення. Зрозуміло, що цій програмі передувала ґрунтовна робота дослідника. Ще з середини 70-х років XIX століття Яків Павлович Новицький розпочав систематичний збір історичного, етнографічного та фольклорного матеріалу. Перші подорожі старовинними козацькими селами, перші розповіді та перекази, почуті ним від синів та онуків колишніх запорожців, традиційний уклад, який попри широкомасштабну колонізацію степового краю продовжував бути визначальним у бутті українського населення Запоріжжя, переконали Якова Павловича у неперервності історичного поступу, у генетичному історичному зв’язку усіх складових сучасного життя населення степового краю. Коли про усну історію та її значення в наукових колах навіть не йшлося, або йшлося в контексті зовсім ненаукового романтизму, Я.П. Новицький акцентував увагу на усній історії, як складовій історичної пам’яті, а відтак на проблемі самоідентифікації населення південного краю. Фактично, Я.П. Новицький поставив питання про усну історію як механізм передачі історичної пам’яті. А отже, зрозумівши всю важливість збереження цієї усної історії традиційного, доіндустріального суспільства, яка починала трансформуватись і навіть зникати під впливом індустріальних чинників, приклав титанічні зусилля по збору, систематизації та опрацюванню цього матеріалу.
Але на відміну від попередників, зокрема І.Срезневського, який намагався зібраний ним фольклорний матеріал вмістити і підігнати до сконструйованих ним же меж історичних подій та процесів, Я.П. Новицький намагався визначити співвідношення між історичним
