Нам можуть яхидно зауважити: форму цього епосу можна використати.
А ми відповідаємо: навряд.
І саме тому, що форма не є невтральний момент у творі що до філософії, загального світогляду, соціяльної психології то-що. У кожній формі, незалежно від того, з якої галузи мистецтва вона, завше можна відшукати соціяльний патос доби, або инакше кажучи: громадський процес в загальному й широкому розумінні каузально обумовлює форму, стилі. Тут уважний дослідник завше відчує й прочитає всю соціяльну й господарську природу відповідної доби.
Та й з практичного боку неможливо цього зробити: кожна історична мистецька епоха по свойому, — в залежності від стану економіки, техніки, то-що, — витрактовує й організовує художній матеріял, в даному разі, слово. З цього погляду, слово Одисеї та Іліяди, як факт технічно-естетичної організації матеріялу — є архаїзм, що він для нашої доби незмірно далекий і чужий.
З другого боку, слово — матеріял у наші часи — незрівняно багатіше технично, лексично, психологічно й морфологично. Не кажемо вже про логічно-змістову сторону його, чи ритмичну.
Ці два явища — не спільномірні.
Але Іліядою та Одисеєю, звісно, не вичерпується грецьке мистецтво. Маємо багатющу скульптуру, архитектуру і драму доби Мирона, Фідія і Поліклета. Мистецтво цього періоду (V—IV в.) насичене величезним політичним патосом перемоги над феодальним світом і панування атенської буржуазної демократії. Що-до феодальної доби, воно безумовно було революційним і досягало незвичайної мистецької майстерности. Та не зважаючи на це, не переступило воно своєї епохи і класової природи творця й організатора. Воно жило
