так довго і так напружено, доки буржуазна демократія, — в межах історією данного їй часу, — не вичерпала своєї життьової класової енергії, своєї соціяльно-творчої активности, своїх екномичних, політичних і культурних завдань.
Все це — мистецтво відбило й синтезувало в найвищих актах художньої свідомости, але знову-ж таки в плані, — хоч і грандіозному, — буржуазних властивостів і світогляду: індивідуації, диференційованого уявлення світу, анархистичної волі.
Дамо тут ще раз слово Гаузенштейну з приводу грецького мистецтва згаданого періоду: Как буржуазный либерализм делает независимым хозяйственного и политического человека (і дає волю вільної експлуатації другої людини, Я. С.), так буржуазное искусство делает независимыми особенности формы, неинтегральные элементы, специальные. Как экономический либерализм измеряет быстро текущее время в денежных ценностях. так беглый момент, благоприятный для специфического формообразования получает у буржуазного художника особо важное эстетическое значение» («Искусство и общество», ст. 69—70).
Що може взяти для себе пролетарське мистецтво від грецького згаданої епохи? Зразки його прекрасних статуй, що втілювали в собі ідеал атенського буржуа, з його індивідуалізмом, з його філософією: індивідуум — є мірило всіх річей і явищ?
Невже такий ідеал співзвучний із світоглядом класи, що бореться за безкласове суспільство? Очевидно, що ні. Тоді може пролетаріят буде копіювати зразки скульптурних шедеврів — аполонів, атлетів-переможців на Олімпійських грищах та зразки величніх храмових будівель попередньої феодальної доби, що в них в концентрованій силі виявлено відповідний феодальному суспільству дух і стиль, просякнутих самоощу-
