голодї не зайду, вимавляв ся хлопець, але думаю собі, що добрі люди мене не опустять і не дадуть згинути в дорозї!“
Розбійники, дальше розмовляли тихенько поміж собою. По хвили оден з них промовив: “Сїдай хлопче до лодкм! Мусимо плинути до ватажка! Послушний Михась всїв до великої, хиткої лодки, а розбійники вдаривши веслами по водї, поплили до ватажка.
З великим страхом плинув наш хлопець по озері порослим густим шуваром. Дуже бояв ся ватажка, бо думав, що той певно велить єго убити, а єсли нї, то задержить єго у себе і виховає на розбійника. Того послїдного бояв ся Михась єще більше, чим смерти. Прецїнь він був таким добрим та чесним хлопцем, що нїколи не з'умів би обкрадати і убивати людий.
Роздумуючи над тим, дуже довгою і прикрою видалась єму дорога до ватажка по великім озері, яке місцями бурило і скажено шуміло. То лякало не тільки Михася, але і самих розбишак, хоча вони вже добре знали ті місця, якими нераз пливали.