сказав: “Добрий з тебе хлопець, коли так любиш своїх земляків і хочеш їх вибавити від заглади і голодової смерти. Але щож я тобі на се пораджу? Вправдї могу я богато зробити, але тільки одному чоловікови. Цїле село хиба сам Господь Бог може вибавити, бо Він Всемогучий і милосерний, але мене, любий хлопче, на се не стати“.
Гіркими слезами залляв ся бідний хлопець, коли почув такі слова. Тільки труду і страху перенїс, відбув так довгу дорогу, щоби тільки відшукати святого старця і просити єго о ратунок, а тут дїдусь каже, що все на дармо, що єго подорож на нї нащо здала ся, бо він не знає средства, яким би міг спасти від нещастя цїле село. Тож довго і жалісно плакав Михась, а старець тимчасом надумував ся і що хвиля молив ся, підносячи очи і руки до неба. Доперва по якій годинї промовив: “Любий Михасю!“ — “А що скажете дїдусю!“ — Перестань, не плач! Бог нагородить тебе, за твоє добре серце. А слухай уважно того, що прийшло менї тепер на думку!“ Хлопець обтер слези, сїв в єго ногах і вдивляв ся в єго уста, щоби не пропустити анї одного слова.
“Глянь но любий синку на небо говорив
