підуть на відпочинок, він хоче ще раз подякувати їм, сподіваючись що вони не відмовлять йому великої чести назвати їх на все життя своїми друзями.
З відкритими головами слухали присутні барона, що прекрасно зумів убрати в слова почування більшости. Мала групка вибранців, що складалась із самих добровільців і даремно прибула сюди, стояла поруч втомлена, але весела. Вони зробили більше як мільйони інших, а хоч їхні зусилля не дали бажаного наслідку, то ніхто не може сказати, що вони обіцяли більше, ніж зробили.
Коли панове сідали на автомобілі, почувалось загальне задоволення.
Барон нахилився до молодого інженера, що не мав їхати до міста.
„Чи не буде нескромно, коли я вас попрошу відвідати мене за годину перед обідом?“
„О ні! Я гадаю, що ви хотіли б щось більше почути про справу“.
„Отже, ви прийдете?“
„Звісно, дуже радо“.
Передній автомобіль подав сигнал і рушив. У ранніх сутінках їхали важкі машини через рівнину. Виїхавши трохи в поле, їздці побачили в далечині кілька темних груп. Це були ті, що все ще чекали і, мабуть, перебули цілу ніч надворі, перед фабричними воротами. Це були ті, щось із сто жінок, кількоро чоловіків і десяток дітей, що спали на руках матерів. Решта пішли додому. Очі їм сплющувались, кості боліли від утоми, але вони все ще чекали. Побачивши на бічній дорозі до будинку правління автомобілі, вони повитягали шиї, і в непорушні постаті увійшло життя. Ті, що зробили понад свій обов'язок, пішли своєю дорогою. Ті, тут надворі, вже забували за них.
Барон добре виспавсь після напруженої ночі і прокинувся коло другої години. Він зараз же причепурився
