Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/106

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Читаючи це, барон почервонів. Він дуже й щиро обурився, струснувши газетою, ніби це був якийсь лютий ворог. Тепер він знав, звідки походила ця зрадлива ворожість робітників. Навіщо взагалі дозволяють щось подібне друкувати й поширювати? Якщо таке дістанеться в руки некритичних читачів… Барон признався, що він був розгніваний. Хоча він був сам, проте із запалом, що підкреслював події і разом із тим надавав їм трохи непевного вигляду, заприсягнув, що він і справді ліберальна людина з непохитними поглядами. Але проти цих обвинувачень і скарг, що для них не було жадних підстав, здорова натура повинна була протестувати.

Катастрофа була надзвичайно прикра; свій обов'язок перед захопленими нещастями він виконає, не вважаючи на всі передбачуванні перешкоди. Ще раз докладно й всебічно обміркувавши справу, він вирішив переслати до дирекції цю газету, що про її існування досі й гадки не мав, і запитати, чи не можна б за таку статтю притягнути її до суду.

Постукав і ввійшов молодий інженер. Зразу після привітання барон показав йому газету.

„Знаєте ви цю газету?“

„Звичайно, я читаю якраз різні“.

„Це просто обурливо“.

„Я погоджуюсь із цим. Але на нас, підлеглих службовців, не може падати вина. Ми ризикуємо так само, як і робітники“.

„Я зовсім не збираюся робити вам і вашим товаришам якісь закиди. Навпаки, я переконаний, що службовці копальні свій обов'язок виконали цілком. Що мене обурює, так це обвинувачення цієї газети проти бездоганних громадян. Я знаю більшість їх особисто, принаймні, з вигляду, і за їхню порядність я сміливо можу ручитися своєю честю“.

Інженер взяв газету і глянув на згадувану статтю.

„Ах, так оце, тут“, — промовив він, знизуючи плечима. — „Так, до певної міри це є обвинувачення. Але,