„Щось, чого не можна голосно говорити. Можливо, що саме він стояв на вулиці й роздавав проклямації. Хто може це знати? Але байдуже, чи він тільки затримав рух, чи він голосно закликав, — уранці сотні людей повторюватимуть його слова.
Барон роздивлявся з боку на молодого інженера. Він вважав за дитяче дискутувати далі про вуличну сцену, що її причина була їм невідома. Він знову почав ходити по кімнаті, але раптом зупинився, йому здалося, що це мовчазне ходіння може показатися неввічливим, і промовив:
„Я, здається, не помилюсь, коли скажу, що ви часто задумувались над становищем і перспективами так званої нижчої кляси?“
„Важкувато буває не думати про те, що тебе найближче стосується. Я сам вийшов із нижчої класи й майже завжди обертався серед рівних мені.
Мій дід був шахтар, мій батько висунувся на десятника, я зміг учитись, але мої обидва брати залишились робітниками. Дальшої історії я не маю й мої перспективи маленькі. Більш я не маю чого про себе оповідати“.
Барон приязним уклоном подякував, хоч і не потребував цих відомостей, що з'ясовували дещо в поводженні й поглядах інженера, і чемно сказав:
„Вільними годинами я теж міркував трохи над цими справами. Ми маємо цілу низку видатних творів, що спираються на надійні статистичні данні й…“
„Еге ж, так багато різних пояснень і довідок, що за ними забувають про суть“.
„Гм! Аджеж треба завжди мати певні вказівки… Ці питання — така чужа й далека сфера…“
„Чому вона чужа? Ні, цього не можна вивчити або збагнути — це треба відчувати. А коли це так для цього питання, то це вже все, бо тоді заздалегідь чоловік вірить або не вірить. Це таке саме випадкове, як випадково людина стає протестантом, католиком чи магометанином. Це залежить, власне, мало від того, до якої
