Барон не встиг іще знайти належну відповідь, як з улиці почувся новий галас. Він знову підійшов до вікна. Це були декотрі з юрби, що проводжала заарештованого товариша до поліції і тепер поверталася назад цією дорогою. Навскись проти готелю на вулиці стояв чоловік середнього віку і спокійно та розважливо роздавав проклямації, що були ще вогкі від друкарської фарби. Хоча барон і був майже полохливо-лояльний, він не вважав цю подію за непристойну, навпаки, першого моменту вона здалася йому цілком природною. Але він відразу змінив свій погляд і висловив нишком палежну догану цьому духові обурення, що так несподівано прокинувся в ньому.
Він абсолютно не міг собі з'ясувати, як він міг дійти до імпульсивного схвалення цієї безперечно огидної події.
Якщо б він мав час, то, безумовно, спробував би зміряти цю безодню, де можуть виникати такі цілком протизаконні дії: натомість він заспокоївсь, упевнившись, що його раптове, невдало спрямоване співчуття перетворилось безпосередньо на обурення і йому вдалося вмить опанувати свій поганий інстинкт.
Він повернувся, зиркнув на молодого інженера, що стояв біля ближчого вікна, якимсь критичним, майже зневажливим поглядом. На півхвилини він заглибився в думки про це нове почуття, що його виникнення він не міг собі з'ясувати. Він міг тільки констатувати, що воно було, і сказав собі, що молодий чоловік, не зважаючи на свої грубі властивості, досі викликав у нього глибоку симпатію. Але тепер вона зникла, ніби її хтось здмухнув геть, і барон щиро шукав причини цього. Те, що інженер був син робітника й до певної міри сам був робітник, не можна було вважати за причину, При його — барона — ліберальних переконаннях таке припущення було цілком виключене. Але разом із тим симпатія перетворилась на щось інше, що скидалося більше на її протилежність.
