Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/113

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Можливо, це могло бути расове почуття, подумав барон і знизав байдуже плечима. Інженер належить щоправда до інших і я… Барон не довів своєї думки до кінця. Не червоніючи, він вчинив свідому неввічливість, чого при його вихованні й звичках він ніколи б не дозволив проти людей однакового з ним стану; він глянув на годинника, позіхнув і потім промовив:

„Вже час іти обідати“.

Молодий інженер усміхнувся, погоджуючись, очевидно, не помітивши цієї нетактовности свойого хазяїна. Барон відповів своєю безмістовною усмішкою й рушив перший із кімнати, йдучи попереду свойого гостя. Інженер усе ще нічого не помічав і йшов спокійно вслід, ніби вважав за цілком природне, що барон, при свойому громадському становищі, не звертав більше на нього жадної уваги.

Обід для учасників рятункової експедиції розпочався надзвичайно урочисто. Промови, що потім докладно були надруковані в закордонних і місцевих газетах, мали характер одвертого розуміння й щирої прихильности. Ці промови стосувались переважно промисловости, батьківщини й високих державних мужів. Наприкінці обіду настрій помітно повеселішав і досягнув свойого найвищого пункту, коли почали знімати для ілюстрованих тижневиків.

О дев'ятій годині вечора все закінчилось, і гості в автомобілях із факельним освітленням від'їхали на вокзал, де на них чекав спеціяльний потяг. На пероні лунали голосні вигуки-подяки на адресу учасників рятункової експедиції, що й собі відповідали так само й невтомно махали своїми хусточками.

Потяг просковзнув попід опуклим дахом вокзалу й ліхтар останнього вагону зник десь за поворотом. Барон знову мав вільний час, щоб прийти в себе. Він радів, що урочисте засідання відбулося бездоганно, але разом із тим він відчував якусь гнітучу порожняву й був незадоволений. Йому здавалось, що й присутні