рішення, проголошувала його на вулицях і майданах. Всі знали його, всі знали правду, Змінити, зробити краще було аж ніяк не важче, ніж, скажімо, нахилитеся й підняти камінь із вулиці.
Барон зупинився, ніби хотів наслідувати свойому надхненню. Але швидко думки полинули далі. Звідки з'явилася ця невгамовна думка? Він може поламати собі нігті, повідрізувати пальці й проте не зрушить із місця жадного каменя на забрукованій вулиці. Всі ці тисячі каменів сиділи міцно й надійно один біля одного у вуличному брукові. Без потрібного інструменту, без зусилля й роботи жадний з них не зрушить його з місця.
Коли барон проходив вестибюлем свойого готелю, він струснув так енерґійно головою, що швайцар ледве придушив сміх і подумав: це, напевне, був чудовий обід.
Барон повернувся до себе в поганому настрої. Він підійшов до вікна, підтягнув завісу й виглянув надвір.
Навскис, коливаючись від неспокійних поривів вітру, тремтіло полум'я газового ліхтаря й освітлювало мур, що по ньому вигадливою кривулею вилася широка щилина; початок і кінець її губилися в пітьмі. Барон швиденько спустив завісу. Надворі періщив дощ і вітер потрясав віконними шибками.
Ніч провів барон неспокійно, і це, здається, була причина того, що вранці на щирий привіт директора він відповів досить стримано. Потім він подався до копальні, посидів трохи в конторі і вийшов через хвіртку в дощатому паркані з залізними цвяхами. Неспокійно проблукав він із годину в цьому відлюдному місці, оминав усіх людей, ні з ким не говорив і нарешті пішки повернувся до міста. Роздратовано він запитав себе:
„Що власне я маю тут шукати?“
В готелі він знову взявся за газети.
„Я повинен дійти якогось висновку“, — сказав він. Щоб певно й точно орієнтуватися в справі, він повитинав усі замітки про катастрофу, розподілив їх на
