З молодим інженером, що так безмилосердо засуджував сучасність, він не вдаватиметься в дальші розмови; так само і з шефом контори, що так фанатично схвалює сучасне. Власне, що мали обходити його суперечливі погляди інших. Вони можуть лише звести на манівці й спричинити неспокій.
Ні, він хоче бачити все, на власні очі, і, коли він досить придивиться, тоді він приступить до діла. Це його обов'язок і виконати його не буде важко для нього. Аджеж він справді освічена людина й хіба він не щиро й глибоко вірив у своє завдання?
Дві години пізніш барон знову був біля копальні. Цього разу він пішов не повз будинок адміністрації через чисто заметений майдан, а біля мосту повернув на чорну дорогу, що вела до робітничих будинків. Він переміг сміливо свою огиду і вступив до одного будинку.
На східцях якраз перед ним стояла навколішки жінка й шарувала підлогу. Вона не помітила, що хтось є поблизу, хоча барон звернувся до неї з запитанням, повторивши його кілька разів. Нарешті, відчинилися двері і висунулась розпатлана чоловіча голова.
„Вона не чує“, — пояснив він і оглянув напівнедовірливо, напівзамішано елеґантного відвідувача.
„Ах, так!“ Барон не знав, що він має сказати й чи взагалі він мав щось казати.
„Її чоловік одного вечора таки нівроку відлупцював її, — промовив цілком байдуже чоловік, що стояв в дверях.після того вона й захоріла“.
„Ах, так“, — повторив барон і поглянув на жінку.
„Коли вона підвелася, вона була глуха“, — додав чоловік.-„Він, звичайно, був п'яний. Її чоловік, думаю я. Тепер вона позбавилась його. Він працює в копальні“.
„Так… я… я, власне, особливото нічого не хотів“.
Барон надів капелюша й швидко пішов геть.
Чоловік хитрувато подивився йому вслід. Він моргнув очима, хитнув головою й пробурмотав:
