Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/121

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

„Він, власне, не хотів нічого особливого… ні, звичайно, ні…“

Барон пішов трохи далі. Він казав собі, що він не міг найти тут нічого іншого, крім нестатків, бруду й злиднів, він знав заздалегідь, що тут так було. Власне, для чого він має мордувати себе, розглядаючи ці злидні?

Барон пішов швидше й зідхнув, вільно дійшовши до хвіртки в дощатому паркані.

Там всередині також було чорно й брудно, але там додержували кращого порядку. Так… так… думав він, коли поліцай перепускав його через турнікет, — порядок повинен бути. Це головне.

Ціле пополудня вештався барон в цьому чорному світі. Він ухилявся від зустрічі з директором і конторським персоналом, він шкодував, що він не міг втекти від своїх власних думок.

Наступного дня барон писав листи.

Доповідь до правління розтягнулася на багато аркушів. Барон хотів показати, що він серйозно поставився до питання, він хотів бути також об'єктивним і сумнівно повідомляв про різні присуди, що їх він приназбирав звідусіль.

Відіславши листи, барон дозволив собі трохи відпочити. Він узявся за філософський твір, що його він хотів уже давно почитати. Книжка містила в собі так багато цікавого про взаємини людей, їхні права й обов'язки, що барон заглибився в її читання й забув на цілий день про завдання, яке він добровільно поклав був на себе.

Телефонне повідомлення директора неприємно нагадало йому про це.

„Що ви кажете?“ — вигукнув барон, дуже здивований. — „Загальне збурення? так, але чому ж?“

Директор давав йому довге пояснення. Через кілька хвилин барон припинив цей потік слів і попрохав прислати йому в місто авто. Переїжджаючи мостом, він