„Тепер якраз важкі часи, а вони діють з невідпорністю сил природи“, — він згадав один вислів, що йому особливо сподобався, і процитував далі:“
„Цього часу не може перемогти жадна людська сила. Низька коньюнктура мусить іти своїм шляхом“.
Директор прихильно хитнув головою: це він також знав і він почував себе на твердім ґрунті, коли чув щось подібне.
„Певно, — сказав він, — промисловість цілої країни терпить від загальної кризи. Загрозливі наслідки скрізь дають себе відчувати, про це і я можу дещо розповісти. Але ж не можна вимагати від робітників, що нічого не знають про закони світової торгівлі, щоб вони зважали на ці наслідки для себе або для інших. Для них все — справа почуття. Тут у нас до цього спричинилася цілковита дрібниця. За звичайних обставин ця дрібниця ледве чи була б варта уваги, але тепер за підвищеного настрою вона набирає чимраз більшої ваги“.
Барон подивився на нього допитливо.
„Так от, — продовжував директор, — якійсь дівчині, доньці одного з тих, що загинули там унизу, хорій на епілепсію й непрацездатній, яка є лише тягар для свого оточення, приснилось, що її батько ще живий і блукає десь по копальні, сподіваючись на порятунок. Це є просто чистісінька гістерія. Вона звичайно цілком невідповідальна за свої вчинки, але ж ви, пане бароне, добре розумієте, що саме тепер… сьогодні вранці вона розповіла про свій сон своїй матері, братам і сестрам. Цих, звичайно, також охопила гістерія, і вони кинулись гасати по цілій околиці. За якусь годину ця вигадка стала скрізь відома. Один, можливо, і багато ще живі й чекають там під землею, в глибині… ви можете собі добре уявити, яке вражіння справило це на суєвірних і роз'ятрених людей“.
„Коло десятої години прийшла депутація від робітників. Люди буквально повірили, що ота бідолашна жінка розповіла правду. Її батько, мовляв, живий і,
