безпорадного барона, а тепер принесло ще цього досвідченого юриста.
Директорові очі мигцем миготіли і в них можна було прочитати цілу низку запитань: Що трапилось? Що має ще статися? І ще багато дечого.
Юрист кількома словами заспокоїв свого господаря й висвітлив йому становище. Він закінчив так:
„Мені дано зрозуміти, що страйк на копальні саме тепер був би справжнє нещастя для країни. Його треба уникнути. А що осередок заколоту є якраз наша копальня, то ми повинні його погасити тут. Може, ви щось запропонуєте?“
Підшукуючи відповідь, директор на хвилину закусив уста. Він знав зв'язки старого юриста й тому спочатку взяв тон, що різнився від його звичайного.
По півгодинних переговорах обидва прийшли до висновку, що насамперед треба вжити заходів, щоб якнайшвидше затопити копальню. Це дасть численній армії роботу, відтягне їхню увагу й заспокоїть схвильованих.
Покликали інженера, відомого своїм грубим і брутальним поводженням і доручили йому негайно почати роботу.
Він одверто виявив своє задоволення з наказу; він сам був міцної вдачі й привідця для нього мали вартість лише енерґійні вчинки.
„Спритна людина“, — сказав юрист, тільки но зачинилися двері за інженером.
Він майже не думав, що говорив, а звичайно він був досить стриманий в своїх присудах про невідомих йому людей. Але під натиском конечности, що зобов'язує до негайних вчинків, йому подобалась жвава, неполохлива вдача інженера, що не знав і не хотів знати про жадні перешкоди.
З усіх помічників директор волів би найменше цього нешліхтованого діяманту, що на його грані він так часто натикався. Але тому, що старий юрист, очевидно, чекав на потвердження, він відповів запобіжливо:
