„Вони заливають копальні водою“, — вила вона й била кулаками в повітря. — „Вони втоплять їх, як кошенят… усіх разом… усіх разом…“
„Чорти вас забирай!“ — проклинав голос по той бік стіни.
„Огонь і вода… огонь і вода…“ — лементувала безугавно дівчина.
Мати й брати були такі схвильовані, що не могли володіти собою. Жінка знову почала бігати по кімнаті, діти криком кричали, намагаючись заглушити страх, що опанував їх. А поруч у дерев'яному ліжку безперестанку голосила гістерична дівчина.
Сусіди у великих бараках поволі попрокидалися від лементу й крику. З одного боку гримів грубий голос, а напроти стукав твердий палець у стіну і чийсь сердитий голос кричав:
„Замовчить, нарешті, інакше…“
„Огонь і воду… Огонь і воду..!“ — лементувала безугавно дівчина.
Жінка, як божевільна, в одній сорочці носилась навколо, діти тремтіли від жаху, світло неспокійно миготіло й освітлювало знизу відразливу картину. Хтось тріпонув двері, і на порозі з'явився напіводягнений шахтар, що недавно з такою ненависною злістю виказував товаришів, і закінчив про себе: „Я також“. Очі йому надзвичайно палали в пітьмі, а постать тремтіла, як у лихоманці.
„Ти знаєшь це напевно?“ — звернувся він із запитанням у напрямі до дерев'яного ліжка, де корчилась хора.
„Через годину батько загине“, — промовила хрипло дівчина і встромила в просторінь свої нерухомі скляні очі.
На хвилину в кімнаті стало тихо-тихо; було чути, як цокали зуби присутніх.
„Значить так, за нашими спинами! Вони ж казали… га-га-га…“ — Чоловік підніс кулака вгору, ніби наміряючись ударити.
