„Це правда“, — майже урочисто відповів інший голос.
„Я там був і бачив кишку“.
Тоді зчинився глухий гамір, немов перше грізне гудіння бджіл, коли їм перекинули вулики і рій ще не знає, що, власне, трапилось. Потім розітнувся вибух нестямних вигуків.
„Цього не можна допустити! Мій чоловік… мій чоловік там, унизу!
„Вони не зважуються на це вдень, хіба це не ясно? — Боже, благослови й захисти нас! — Товариші! Ми мусимо взяти справу в свої руки“.
„Мамо, мамо, мені страшно“!
„Це є просто самооборона, чуєш ти?“ „Боже, боже, змилуйся над нами“.
„Хлопці, з ножами вперед! Ми повинні поперерізувати кишки! — Ми не можемо зрадити наших товаришів! Ісусе! — Рятуйте!.. Рятуйте!.. Всі, разом вперед!
На рівнині між річкою й копальнею вже все було приготовано. Інженер, що керував роботою, оглянув в останній раз кишку й енерґійними кроками швидко попрямував назад до машинового будинку. Біля хвіртки в паркані він зупинився і прислухався до своєрідного шуму, що пронизував пітьму і, здавалось, наближався з помітною швидкістю.
„Злива, тим краще“, — подумав він і поспішив далі.
„Води ніколи не буде забагато“. — Вступивши на поріг дверей машинового будинку, він скомандував:
„Пускайте помпи!“
На рівнині між трьома кишками, що лежали на віддаленні кілька кроків одна від одної, вешталось кілька пожежників і робітників. Інженер з ліхтарем у руках освітлював стик, що здавався йому не досить щільним.
„В найгіршому разі доведеться зробити ґумову прокладку“, — сказав пожежник і нахилився над кишкою. Він зараз же випростався й глянув розгублено в пітьму, що оточувала його.
