втриматися й ковтали свої сльози, та це їм не вдавалося, що ще більш нервувало батька.
На горішньому поверсі із-за завіси виглядав старий юрист. Нічна шапочка сиділа криво йому на голові, а вовняна ковдра, що в неї він загорнувся, зсовувалась на підлогу. Він нічого не розумів і запитував безперестанку, невже нічого не можна зробити, щоб заспокоїти людей.
З сіней звучали накази інженера з грубим голосом. Директор бо цілком розгубився, отож інженер і перейняв на себе керівництво. Він наказав забарикадувати двері в будинку й принести всі речі, що могли б служити за зброю. Сам він стояв із револьвером y руці й гукав, що ніхто живий на переступить порога. Його слова й присутність конторського персоналу заспокоїли переляканих кур'єрів. Після того як розторощили електричну лямпу, він наказав вимикнути електрику. Під сходами на ланцюгу вив пес.
Ледве будинок і майдан оповила пітьма, як галас на хвилину вщухнув, і юрба немов оніміла. Але ще не встигли люди отямитися, як знову розітнувся сміх і різкий посвист. Досягнута перемога була запорукою нового тріюмфу. Знову залунало:
„До машин!“
За кількоро хвилин майдан збезлюднів, юрба рушила далі, до спускової шахти. Там, всередині, в напівтемряві чатував ворог. Передні лави з пожадливим ревом кинулися на сонного велетня. Тоді серед загального гамору почувся голос:
„Вдови й ваші діти!“
Поклик зрозуміли всі. Найзапальніші опустили вже піднятий для удару інструмент і відступили на бік, звільнюючи місце. З плутанини й гармідеру став порядок. Чоловіки тулилися біля стін, повитягували шиї й задоволено щось бурмотіли. В двері ринула група жінок і дітей. Більшість зібрались навколо помп, що особливо викликали обурення й лють. Чоловіки доброзичливо
