подали їм молотки, долота, свердла й кліщі, взявши їх із інструментових скриньок. Деякі з жінок брали ці речі з якимсь диким замилуванням, інші хватали з запальним гнівом. На мить запанувала повна тиша, потім залунала команда одного голосу, що говорив з доручення всіх:
„Починай!“
Град ударів посипався на машини.
Оборонці будинку адміністрації забули вимикнути електрику до машинового будинку. Задимлено-почорнілі лямпи освітлювали божевільну сцену, що її подробиці губилися в хмарі піднятого пороху. Почавшись за цілковитої тиші, нищення тривало далі серед оглушливого гамору. Жінки підганяли одна одну верескливими вигуками, діти безугавно кричали на всю пельку. Багато лупали молотками по казанах і машинах, не розбираючи, куди потрапить удар, інші, керовані люттю й ненавистю, уважливо вибирали для ударів найвразливіші місця. Прогоничі й обшивка були потрощені; успіх підбадьорював на нові вчинки.
Чоловіки плескали в долоні, задоволено ревли за кожного влучного вдару, сміялись і кричали. Але їм швидко здалося, що нищення йде поволі. Вони кинулись шукати ломів і, знайшовши їх коло десятка, взялися й собі нищити. Одна група притягнула кишку, що її якось забули, порізала її на шмаття й шпурнула в копальню. Інші поралися біля помп, трощили їх і кидали в безодню копальні, наспівуючи при цьому хриплими голосами якусь одноманітну мелодію.
Все мало бути скинуто в глибочінь.
Коли перший важкий предмет був уже за облавком, чоловікам на очі попався спусковий кіш. Один із робітників, очі якому палали, був піднятий вгору до мотовильного коліща, що по ньому бігала дротяна линва. Під голосні вигуки він жваво узявся пиляти терпугом линву. Тимчасом жінки несамовито гукали й стукали. Лють надавала їхнім рукам надзвичайної сили, а
