Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/143

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

метушилося довкола неї, ховаючи голови в її поли, і від жаху голосили на всю пельку. Все це впливало заразливо. Юрбу знову опанували розпач і лють, що швидко перейшли в божевілля.

Раптом трапилось щось, що миттю перетворило дикий галас на боязку вичікувальну мовчанку. Люди допитливо поглядали на двері, і на їхніх скорчених обличчях засвітився знову промінь розуму. Дехто починав розуміти, що скоїлося, інші запитливо поглядали навколо. Наставало пробудження. Але пробудний крик залунав знадвору. Гучний жалісний крик прорізав повітря, верескливі жіночі голоси кликали допомогу, діти плакали, чоловіки тікали або благали про милосердя. І крізь оці крики лунали ще жахніше й грізніше вдари, що свистіли, важко падаючи на живі людські тіла, рівномірні кроки салдатів, брязкіт зброї, військова команда…

Людей у машиновому будинку охопив жах. Він безжалісно своїми пазурями вп'явся в їхні душі й примусив їх нарешті прокинутися. Вони тепер побачили, як божевільно вони поводилися. З жаху родилась свідомість їхньої провини, що перетворила їх з оскаженілих тварин на полохливих дітей.

І тут же негайно всі кинулися навтікача. Інстинктивно юрба метнулася до дверей. Почалася дика боротьба за двері, і знову в повітрі залунав галас і стогін. Жінок тиснули, дітей топтали, чоловіки одчайдушно билися за вихід. Найсміливіші й розважніші плигали через вікна.

Хто щасливо вибрався надвір, ті добре відомою дорогою бігли від копальні. Крізь вітер, дощ і пітьму бігли кілька сот людей, бігли, як божевільні, бігли, захищаючи своє життя. Паркан загородив їм дорогу, але смертельний жах, страх перед карою, що слідувала за ними по п'ятах, надав їм сили й тимчасової стриманости.

„Всі разом“, — прохрипів один голос, що протягом всього часу був за керівний. Ніхто не знав, кому належав цей голос, ніхто цим не цікавився. Він був