Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/147

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Це була вже давня, часто ставлена вимога. Ніхто не міг одверто заперечувати правдивости цих вимог, багато висловлювалось сприятливо за них. Дарма що боротьба точилась із помітною загостреністю, здавалось, що швидко можна досягнути згоди. Великий людський загал, цей невизначений колектив, на короткий час відірвався від власних справ і приязно висловлював своє захоплення. „Це ж справедливо й правильно, задовольніть їх, а нам залишіть спокій“, — так дехто висловлював свої думки.

Це був промінь, радісна вість визволення. Стиснені груди могли знову вільно дихати, в багатьох місцевостях можна було б вважати боротьбу майже за скінчену. Багато акціонерів копальні, де трапилося нещастя, скликали позачергові збори й ухвалили призначити велику суму на потрібний ремонт. Рівночасно вони висловили побажання, що добре було б найближчими часами знову відновити виробництво. Справа була легка — з головного міста переслати правлінню копальні телеграму відповідного змісту. Директор показав телеграму старому юристові, що проти своєї волі мусів залишитися тут довше, ніж він спочатку мав намір. Обидва вони мовчки глянули один одному в вічі й відвернулися. Та й що вони могли сказати?

Настало замирення. Перша хвиля заколоту спала, і здавалось, що робітники знову хочуть узятися до роботи. Але несподівано пролунав гострий дисонанс. Газета, що виказувала грубу недбайливість управління копальні, вимагала безстороннього розсліду. Не подумавши, до яких наслідків може спричинитися подібна вимога, багато пристало на це. Якщо справді причиною катастрофи була недбайливість, кожний був, власне, зобов'язаний висловитись за розслід. Дирекція пристала на це, бо до цього її зобов'язували чесні й здорові ділові принципи; аджеж мова йшла про честь промисловців, добробут країни. При цій нагоді було сказано багато гарних слів, і сумніватися в їхній щирості було б