Старий юрист, потверджуючи, кивнув головою. Він вважав це за доцільне. Через якийсь час він і сам виїхав до міста, і завітав там до барона.
„Ну що?“ — запитав старий юрист прихильним тоном.
Барон невдоволено кивнув головою.
„Хочете ви щось робити в цій справі?“ — промовив старий юрист.
„Що може один зробити в такому випадку, як цей?“
„Звичайно, звичайно, цілком слушно“, — сказав весело юрист і додав, заспокоюючи, до цього:
„Нічого… абсолютно нічого“.
Барон подививсь на нього таким поглядом, ніби він наперед прохав пробачення за те, що хотів сказати.
„Все таке незвичайне“, — почав він.
„Власне чому?“
„Три сотні міцних і дужих людей… і враз їх немає…“
Старий юрист зробив такий рух, ніби він хотів показати на стелю, але потім передумав.
„Гм“, — хмикнув він застережливо. — „Ви, власне, як це розумієте?“
„Я думав про це цілий ранок. Жадний не цікавиться більше їхньою долею. Їх проковтнула безодня, хто або що кинуло їх туди — про це ніхто не турбується. Вдови й товариші, що в розпачі стали жертвою збурених імпульсів і по-дитячому помстилися на старих машинах і бездушних речах…“
„Чужа власність“, — перебив його з гонором старий юрист.
„Звичайно, звичайно“, — відповів барон, — „але коли подивиться на справу з боку, то й життя всіх тих, що загинули там,з безодні, було також чужа власність“.
„Ви стоїте на небезпечному шляху“, — сказав старий юрист, і, помітивши, що барон збирається говорити далі, він додав: — „Я бачу, як ви знервовані. Вам аж ніяк не треба було встрявати в цю справу. Так, так“, — проговорив він, коли барон хотів щось сказати, — „я добре
