Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/155

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

думки, вона пішла власною дорогою. Швидко він був уже в царині історичних розвідок, що коло них він заходжувався протягом багатьох років. При цьому на його устах промайнуло ім'я найбільш відоме й найчастіш згадуване. Але думка про носія цього імени прийшла до нього іншим шляхом, ніж той, що його навіювала промова проповідника й храмова розкіш. Він манячив йому з глибини далекої минувшини, бідний і зневажений, і він звертався до бідних і зневажених. Він говорив не порожніми, а сильними, живими словами, і відгомін їх лунав крізь цілі століття. Невідомі безіменні люди несли ці слова як найкоштовніший скарб до рабів, до нещасних, до всіх, що вийшли з порожніми руками. Ці прийняли їх з урочистою радістю й відчули, що вони сильні й багаті. Але володарі землі вбачали в цьому загрозу їхній силі й боялись за свою власність, вони оголосили їм анатему, і, коли слова нічого не помагали, вони вживали насильства.

Барон багатозначно всміхнувся. „Де єсть та сила“, — думав він, — „що може помішати людині вірити, коли вона хоче вірити?“ Я що він це недавно читав, він пробіг думками все, що залишилось нам із листування між Траяном і Плінієм. Одна з найшляхетніших постатей, яку лише знала історія, дивилась на християнство як на жалюгідну єрєсь або, в найліпшому разі, як на шкідливе марення. А освічений і начитаний Пліній, один із найгуманніших людей свого часу, посилав жінок на тортури лише тому, що вони були християнки. Цього вимагав добробут держави. Що є, чого не вимагав би добробут держави і громадський лад?“

Старий юрист штовхнув легенько в бік свого сусіда, і барон оглянувся. Проповідник скінчив промову й, парафіяни залишали церкву. Молодий чоловік у замішанні потер собі чоло, ніби намагаючись стерти щось непристойне. Якими б шляхами йшли його думки далі і яких висновків він би дійшов, коли б його ніхто не потурбував? Майже боязко він глянув навколо себе.