сторонами відповідало духові сучасности і барон іронічно подумав про перевагу казарменої системи.
Обидва повернули за ріг і несподівано наткнулись на гурток робітників. Схвильовані голоси лементували, перебиваючи один одного, очі блищали від обурення, а запальні гнівні рухи промовляли їхньою німою, але легкозрозумілою, мовою. Барон затримав на мить свої кроки, ніби збираючись повернутись, але його спільник ішов спокійно далі. Його присутність духу, що ніколи не зраджувала старого юриста, підказала йому правильну поведінку. Коли б вони зупинились і знову повернули назад, це скидалося б на вороже почуття або полохливий страх. Барон пішов далі; він умить зрозумів свою помилку, але інші також це помітили. Якийсь час він був за предмет глузливих насмішуватих поглядів і образливих натяків. Всі уступали йому з дороги. Барон думав, що, проминувши передні лави, цей перехресний вогонь припиниться, але цього не сталося. Навпаки, погляди стали загрозливіші, і декотрі з молодих кинули йому вслід кілька ганебних виразів. Вони повільно наближалися до будинку, що з нього витікав потік все нових і нових робітників. На тротуарах панувала страшенна тіснява, і обидва приятелі мусіли зійти на брук. Барон мимохіть обурювався з цього. Хіба він не мав такого самого права на вулицю, що й кожний інший? До цього ж йому здалося, що він боліє за свого супутника; хіба оці хлопчаки ради звичайної пошани, яку дають людям літнього віку, не повинні були б звільнити дорогу старому чоловікові? Але жадний із тих, що стояли навколо, не думав про це й не звертав найменшої уваги на обох чоловіків. В повітрі лунало єдине слово, підкреслюване безперестанку рухами, що чимраз жвавішали й ставали нестриманішими. Слово звалось „страйк“. Усюди його вимовляли з задоволеним, упевненням або задерикуватою впертістю.
Старий юрист упевнено йшов уперед між групи, а барон слідував за ним. Поминувши вже кроків на
