Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

„Здорово палає“, — сказав один із них тихо, щоб його не почули робітники.

„Бо ж повітря надходить через шахту“, — відповів старший пояснювальним тоном.

„Якщо б зверху там замурували отвір“, — сказав десятник третьої зміни непевним голосом, — „може бути…“

„Так тоді ж ми задихнулись би від диму й копальняного газу“.

„Так, може б, вони тоді напомпували води в копальню“, — відповів палко перший.

„Тоді б ми втонули“, — почулася байдужа й утомлена відповідь.

„Але… сто сорок чортів… ми ж не може тут так не за цапову душу загинути!“

„Мовчи й будь спокійний, люди спостерігають нас: Я вже колись був при такий самій катастрофі, та я думаю…“

„Так що ж“, — перебив його на слові провідник третьої зміни.

„Я не думаю, що ми можемо мати якусь надію“.

„Заховуй спокій. Не будь такий нервовий. Аджеж нагорі дбають за нас і можуть відтягнути дим і газ, а покищо полум'я чимраз більше розгоряється. Та проте може тривати два-трі тижні, аж поки загоряться найдальші штольні. А тимчасом там нагорі зроблять всякі спроби…“

„І жадного іншого порятунку, крім цього?“

„Ні. Наймолодший інженер, що так завжди спокійно тримається і такий певний, років з чотири тому запропонував дирекції пляна пробити бічну штольню № 12. Старший інженер мав, звичайно, опрацювати цей плян, щоб він вийшов якнайдешевший. Та акціонери заперечили, бо вибухові роботи коштували надто багато. Тоді саме була погана коньюнктура“.

„Так, так, акціонери вже протягом шести років завжди мають десять відсотків дивіденду“.

„Бережіться“, — раптом вигукнув найстарший десятник і стрімголов побіг хідником.