Від барона не вислизнув ні трохи зневажливий тон, ні насмішкуватий полиск очей. На його запитливий погляд старий юрист залюбки пояснив далі:
„Ви розумієте, любов, що в офіційних доповідях зв'язує чужинця на троні з невідомим йому населенням країни, потребує іноді королівських вчинків. Його величність хоче виявити свою участь до потерпілих від нещастя робітників. Його величність напевно сподівається при цьому на вірогідні повідомлення про страйк і весь тутешній стан. Бо, взагалі кажучи, страйк для трону був надзвичайною несподіванкою. Ви прибули якраз своєчасно“, — проговорив потім старий пан і нібито випадково розстібнув своє пальто. Барон побачив, що він був у фраці з орденом, і зрозуміло посміхнувся.
„Я, власне, не знаю“, — промовив він поволі й розтягуючи слова.
„О, я не можу собі й припустити, що це може пошкодити. Ідіть негайно ж до готелю; до побачення на вокзалі“.
Коли призначеної години потяг під'їхав до вокзалу, барон уже стояв там. Від людей, що задля них затіяно поїздку, нікого не було. Поліція не вважала за можливе дозволити кожному доступ на вокзал. Настрій робітничих мас був такий роздратований, що не можна було знати наперед, яка створиться атмосфера. Була лише група поважних, святочно зодягнених осіб, що й зустрінула високого гостя.
Пристаркуватий своїм зовнішнім виглядом, досить миршавий, принц кинув погляд на шерегу з рабською покірливістю похилених потилиць і, відповідаючи не без деякого напруження на привітання, всміхнувся своїм штампованим сміхом. Потім він із виглядом, що аж ніяк не виявляв його думок, прослухав привітальну промову міського голови, що з належною шанобою дякував за високу честь, яку принц виявив до міста своїми одвідинами.
Його королівська величність знову всміхнувсь і пробурмотав кількоро ласкавих слів, що через неясну
