Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/166

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

зрозуміти, як вони засуджують грубе поводження інженера й щиро бажають оберегти його королівську величність від усяких прикростей.

Відвідини горішнього помешкання тривали надзвичайно коротко. Його королівська величність спускавсь униз східцями з жахною швидкістю. Очі йому були напівзаплющені, він уникав поглядів присутніх. Навколо його уст зібралася тисяча зморшок.

Його королівська величність збагнув, що не все так гаразд, як би йому хотілося вірити. Він добре зрозумів, що від нього щось хотіли сховати. Але він одразу ж загубив охоту довідатись, що це було.

Обидва поліцаї, що розгублено відступили на бік, коли він ступив на східці, викликали тепер його незадоволення. І мимохіть він закрутив носом від неприємного смороду, вогкости й бруду. Але він не зупинився й пішов далі, не даючи собі справи, він відчинив двері й ступив одною ногою на поріг. Він затримався тут на одну хвилину й глянув усередину кімнати. Відразу ж, піддавшись непереможному імпульсові, він закрив знову двері. При сірому денному світлі його обличчя зразу зробилось старим і підтоптаним, а його риси відбивали огиду, що межувала з жахом. Одним, поглядом він охопив усю внутрішність кімнати, і в його уяві, ніби вплетена в сітківку його очей, лишилась картина: убога брудна кімната, переповнена живими істотами, зігнутий чоловік, що бухикав, очевидно, страшенно хорий, бліда, виснажена жінка, напівроздягнена сиділа на лавці й годувала загорнуту в мокре дрантя дитину; скрізь вертілись і лазили різного віку діти і сповнювали смердюче повітря лайкою, криком і вереском. Зідхнувши з огидою, його королівська величність звернувсь до адьютанта, що поспішав йому назустріч, схопився за його руку і так, тримаючись, пішов далі. Отже, залишилось тільки бридке вражіння і слід від густого, чадного подуву огидливого смороду, що дхнув йому назустріч.