Надворі перед бараком тепер чекало щось із п'ятдесят дітей, що їх нашвидку зібрала поліція. Все ще спираючись на руку свого адьютанта, ішов його королівська величність, очевидно, чекаючи на спів, що оце зараз мав початись. Шкільний учитель, що правив за диригента, підняв руку, і діти слухняно розкрили вуста, але жадний згук не пройшов крізь їхні уста. Раптом очі всіх звернулись в одному напрямку, і між зібраними виникло помітне замішання.
Принц запитливо глянув на своє оточення, і йому стало ясно, що далі триматися програми неможливо. Що передбачалося, а що скоїлося.
Зверху, перед бараком № 5, раптом з'явився гурт шахтарів і прямував до підвищення, де стояло ясновельможне панство. Юрба, що чекала на рівнині, підступила також ближче, а по шляху з міста наближалися нові групи. Тут і там майоріли червоні прапори у вогкому осінньому повітрі. Всі потягнулись щільними колонами до бараку № 2, злившись перед ним в одне море голів, що коливалося. В цьому не було нічого загрозливого, і напевно не було жадної думки про насильство, коли б деякі полохливі поліційні офицери не дали команди розігнати юрбу. Всі зусилля були даремні. Подекуди часом виникало замішання, але робітничі маси своєю силою подолали всякий опір. На одному місті, з краю, загорілась коротка боротьба за прапор, що був зірваний і знову піднятий, а потім невеличка колона поліції, побачивши своє безсилля, добровільно відступила назад.
За п'ять хвилин барак № 2 оточила юрба в кілька тисяч людей.
Його королівська величність зацікавлено нахилився вперед. Із свого місця він міг оглянути все. Він знайшов, що майстерно проведена демонстрація була гарна й імпозантна. Але чого хотіли всі оті люди? Що вони прийшли не лише для того, щоб привітати його вельможну особу, це він зрозумів.
