Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/170

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Люди, що стояли поблизу східців, поглянули вгору. Постать, що так недавно здавалася їм високоповажною, познизилася в їхніх очах. Вона стала тепер для них жалюгідною, спорохнявілою старою людиною. Невже це був вісник, відряджений до народу, що терпів злидні. Бо ж, справді, вартість цьому післанцеві була невелика. Але ще було багато, що не хотіли відразу втрачати розбурканих надій.

„Далі!“ — кричав один голос. — „Далі!“ — повторили за ним щось із двадцять окремих голосів. — „Далі! Далі!“ — гукали сотні інших. Адьютант нетерпляче знизав плечима й рухом руки покликав кількох поліцаїв, щоб звільнили місце для коляски.

Тепер людям стало ясно, що з них просто глузували. Тимчасом його королівська величність, щасливо не відаючи про зміну народнього настрою, сів у свою коляску, а сотні голосів заспівали марсельєзу й сотні нових відразу ж прилучились до них.

Серед юрби, що неохоче розступалася, поволі посувалася коляска. З одного буку її чоловіки й жінки на повний голос співали, а з другого — обурені голоси кричали: „три сотні мертвих… більше безпеки!..“ До них прилучалися щораз нові голоси й швидко вони зросли в одностайний різкий крик юрби: „три сотні мертвих!.. три сотні мертвих!..“ Трохи далі гурток хлопців співав інтернаціонала. Обидві мелодії зустрічались, перемагаючи одна одну. Юрба хвилювалась, немов розбуркане море, і над нею майоріли червоні як кров прапори, коливаючись від вітру.

Його королівська величність сидів непорушно й прямо в колясці. Ця галаслива безладна юрба так гостро різнилася від святочно вбраних, сповнених поваги людей, що серед них він сьогодні проїжджав.

„Жадного сліду порядку й дисципліни“ — промовив принц незадоволено.

Адьютант із жалем знизав плечима, а генерал, що сидів ліворуч принца, зморщив чоло.