Чутки, що уряд має в своєму розпорядженні засоби, щоб запобігти страйку, спочатку вплинули заспокійливо. Пізніше за це забули, але прихильники уряду запевняли, що все можливе зроблено. Їм здавалось за доцільне нагадувати про ці засоби, тим паче, що вони побачили, що насправді їх не було.
Супротивники уряду до певного часу трималися вичікуючи. В цій боротьбі між „суспільством“ і масою, що втратила всяку свідомість, позиція всіх „надійних елементів“ відома була заздалегідь.
Вжиті запобіжні заходи обмежилися лише відвідинами, що ними його королівська величність ущасливив копальню. Протягом короткого часу, коли принц прилюдно виступив на майдані, він із шляхетністю і гідністю виконав своє завдання. Як тільки дозволили обставини, він виїхав назад і знову зник. Королівська влада також зробила все від неї залежне. Його королівська величність все ще не міг збагнути переживань підчас своєї подорожі. Але, прочитавши в офіційній газеті, як глибоко вони його зворушили, він потім запевняв, що це, безперечно, було насправді.
Навіть поверховий спостерігач мусів помітити, як усе ворушилося, посувалося, як змінювалося становище. На шпальтах газет вигуки ставали щораз гострішими. Всі вартості кинуто до топильного таганця, щоб випробувати й загартувати їх. Трапилось щось справді незрозуміле, а власне нічого не трапилось. Суспільство, що звикло жити й рухатися, що для нього безупинна діяльність була цілком натуральна річ, цю тишу вважало за революцію. За що точилася боротьба, як вона розпочалася, — все це тепер, через два тижні, відступило так далеко на задній кін, що ніхто цим більше не цікавився. Одного разу знову й саме найболючіше було пригадалося те, що всі вже давно знали, але так радо
