„Ви жартуєте“, — сказав барон, злегка посміхнувшись.
„Називайте це так чи інакше. Ви, очевидно, досить пильно стежили за рухом, скажіть будь ласка, — як ви гадаєте, що писатиме якийсь історик через сто років про наш страйк і бойкот? Коли він взагалі це робитиме, він вбачатиме причину в тому, що нам і не снилося. Його погляд на інтеліґентність попередників буде не дуже то прихильний. Але на що потрібні ці здогадки? Час можна далеко краще використати, ніж ламати собі голову над такими загадками. Є досить багато іншого, що можна спостерігати. Ну, скажіть, хіба не цікаво, як доброзичливі або суворі люди обережно хочуть прищепити широкій публіці правдиві переконання й навчають робітництво, що воно має робити? Більшість цих людей за все своє життя не бачили жадного шахтаря й не мають найдрібнішого уявлення про його роботу. Вони не знають ні його думок, ні почувань, ні потреб, але вони знають достеменно, як він тепер і в майбутньому має поводитись. Ви можете мені повірити або ні, але вони знають більше про тубільців Центральної Африки, ніж за своїх власних земляків. Про негрів написано досить інтересні й добрі твори, але скільки я знаю, великі газети навіть у недільних випусках не зробили спроби описати життя наших робітників. Вони є велике невідоме, якийсь х, що від нього залежить розв'язка рівнання. Але ви не подумайте, що дослідників цікавить щось таке другорядне. Ми маємо ще південний полюс і чорні плями на сонці. Не подумайте, що хтось вирушить в царство мас для досліджень, поки не розв'язані подібні питання. Так, маси самі за себе нагадають і одного дня вони самі себе й відкриють. А потім прийде, звичайно, нове з новими чварами й заколотом“.
„Ви ж не думаєте, що соціял-демократія…“
„Чом ви не висловлюєтесь цілком?“ — запитав старий юрист, коли барон зупинився так само швидко, як перед тим перебив його на слові. — „Ну тоді я хочу сказати востаннє, як я уявляю собі справу. Переможна
