паротягу перебив йому продовжувати. Але старий юрист не дозволив вибити себе з колії і крикнув своєму слухачеві вслід“:На цей раз вони обстригли велетня догола. До побачення!“
Барон тихо подався назад до міста. Розмова з юристом нічого не змінила в його поглядах, та проте трохи підбадьорила його. Він зрадів, побачивши молодого інженера, що був йому за провідника, коли він уперше одвідував копальню. Барон прискорив кроки й швидко порівнявся з молодим чоловіком. Як тільки вони привіталися, молодий інженер запитав:
„Ви теж ідете за місто? Я хочу сказати вам до побачення“, — додав він.
„Чому?“ — Барон незрозуміло подивився йому в очі.
„Звичайно. Це ж ясно, що такого роду катастрофа, як тут трапилась, тягне за собою різні зміни. Ви, певно, вже чули, що директор залишив посаду“.
„Як же… як же!“ — запинаючись від здивовання, промовив барон. Справа для нього була нова, але він не хотів цього показати своєму супутникові і приховав своє здивовання. Почувши це повідомлення, він тепер цілком зрозумів значіння того погляду, що ним обмінявся на зборах голова з банкіром.
„Щось подібні речі швидко забуваються, як тільки мине відповідний час“. — Часу вже досить минуло й барон навіть не вважав за образу, що справу вирішено за його спиною. Якщо б старий юрист був присутній, він сказав би йому, що він справді дечого навчився.
„Інженер, — молодий чоловік назвав прізвище інженера, що мав брутальний голос і нахил погонича, — буде його заступником. Правління повинно надолужити збитки“. — Він коротко посміхнувся, напівгірко, напівбезнадійно й додав: „Дехто не хотів тримати рот закритим і про дещо повідомив кореспондента. Правління потребувало спокутного цапа, і я зголосився добровільно.
