Інші всі одружені, мають дітей. Я ж самітний, крім того, я вже довгенько мрію про Америку. Я сумую за переміною й тому ми мовчки дійшли згоди, що я перебираю вину на себе. Сказати по правді, я не цілком безвинний. Спростовання цієї безглуздої історії про робітника, що нібито з ревнощів свідомо заподіяв вибух, походить від мене“.
„А, власне, в якому стані ця справа?“ — запитав барон.
Інженер розповів йому зворушливий романтичний епізод, що коло нього останніми днями заходжувалась певна частина преси. Два шахтарі ніби посватались до одної дівчини і, коли красуня обіцяла одному, то другий, ображений, щоб помститися, навмисно поводився необережно із своєю шахтарською лямпочкою. У ворогуванні обох супірників публіка вбачала причину жахливої катастрофи. Те, що шахтарі самі нічогісінько за цю історійку не знали, не мало ніякого значіння. Фантазію читачів розпалили й перевели на нові рейки. Свідомість провини, що, можливо, десь і жевріла, таким чином зовсім загасили.
Легенду старанно плекали і якнайширше розповсюджували по цілій країні. Коли згодом виявилось, що ця історія була просто смішна спроба затушувати справжній стан речей, проти цього твердження виступили з недовірою й злістю. Молодий інженер запевняв, що для цих балачок не було в дійсності ніякого приводу. Тим то його і вважали за досить небезпечну, опозиційну людину.
„Отже, найкраще, коли я піду геть“, — закінчив він своє оповідання. — „Хоча для мене це не є нещастя, однак сумно, що тут у країні не тільки не виносять правди, ба навіть виразно ухиляються чути її“.
Вони вже дійшли до мосту й перейшли через річку. Біля паркану, навколо копальні, розташувався військовий загін; біля бараків, серед мертвенно-тихої, байдужої людської маси де-не-де виринали поліційні шоломи й багнети.
