швидкого й трохи безплянового імпорту, попит на вугілля на довгий час був задоволений і тому продовжувати звичайний видобуток було зайвим. Все говорило за обмеження розміру видобутку. З похиленими головами ходили засмучені робітники. Страйк їхній спіткала невдача і по добровільних нестатках вони мали терпіти нові ще більші злидні. Їхній жвавий бойовий настрій уступив місце перевтомі й покорі. Вони поводились ніби ненадійні й шкідливі діти й тепер мусіли покутувати за свої вчинки. Їхні товариші звідти, з фабричного міста, що кинули все підо впливом неясного оманного почуття, яке спонукало їх стати на захист і допомогу, сьогодні не з'явились. З огірченням на серці сиділи вони вдома і скоса поглядали на той бік великої, суспільної прірви, що стала ще більшою.
Барон і молодий інженер зупинились перед одним бараком і дивились, як жінки допомагали одна одній виносити хатні речі. Злиденне манаття пакували вони на кілька візків, зверху садовили дітей, і мовчазливо, з тупим почуттям ця валка рушала до міста.
Було ясно, що таких вибухів, які вже не раз штовхали шахтарів на незрозумілі вчинки, не треба було побоюватись, бо щось подібне тепер не могло трапитись. Судові службовці вже від'їхали, військова варта забралась геть, навколо стояли бездіяльні поліцаї і тихо гомоніли поміж себе.
Підводу за підводою шахтарі навантажували до верху й від'їздили до міста. Поруч ішли вдови й діти. Жінки зрозуміли, які вони були зайві, діти дивились на копальню, що мала поглинути їх, як поглинула їхніх батьків, або вони думали за фабрики, куди в кращому разі лежав їхній шлях. Дехто з дітей плакав, кількоро вдів хитало головами, дивлячись прямо в порожняву непорушними поглядами, ніби на щось незрозуміле.
Шахтарі все ще стояли гуртками, один коло одного, так само мовчазливо й нерухомо, як вони вже простояли цілі години. Непотрібних і непридатних тепер звільнено,
