Мимо пройшло кількоро робітників. Один із них схопився за капелюша, ніби хотів привітати, але товариші вдали, ніби вони не бачать обох добродіїв, тому й він залишив свій намір.
„Для них ця зима буде важка“, — сказав директор тоном звичайної розмови. Він почервонів, але нічим не виявив своєї досади з приводу відсутности поваги від своїх колишніх підлеглих. Потім він сказав: „Під моїм наступником їм не дуже добре поведеться“. — Він потиснув подану йому від барона на прощання руку. „Так, тяжкі тепер часи для кожного… Але я понапихав свої кишені і про мене, будь-що-будь. Сьогодні вранці вони почали заливати водою копальню“, — пояснив він несподівано, стрибнувши думкою. — Але так, ви хочете йти, прощавайте, можливо, що ми з вами не побачимось“. Якусь мить здавалось, що він хоче супроводити барона до міста, але потім він передумав і повільно пішов в протилежному напрямі.
Барон рушив далі своєю дорогою. Він ні про що не думав, почував лише втому й прикрість. На містку він наздогнав двох чоловіків, що гаряче за щось сперечалися. Не маючи бажання йти по бруку, щоб обійти їх дорогою, він затримав свою ходу й почув при цьому, як один говорив:
„Та не говори, бо з усіх революційних подій, що нам відомі з історії, жадна не була засуджена від нащадків, якщо вона тільки була вдала“. — Що відповів другий, барон не зміг почути, але зараз же перший почав знову: „Страйк все таки рідко точиться за право, а переважно за владу. Але це є власне порожні вислови, бо влада надає права, тобто права переможцеві чинити несправедливість“.
Мимо протрусилась підвода й деякі репліки загубилися в стукотні. Коли знову стихло, барон почув такі слова: „Ти ж, принаймні, не можеш заперечувати похвальний вчинок правління, коли воно подарувало поглядно велику суму для вдів і сиріт“.
