Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/19

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Чоловік знову поглянув на свої попечені руки. Невиразне почуття спонукувало його допомогти товаришеві, що стогнав, та біль у власних руках і запаморочення мозку стримували його від цього. Раптом 12 чи 15 кроків далі почулося майже в урочистій тиші:

„Десять відсотків дивіденду“.

Чоловік ізщулився й боязко поглянув у напрямку, звідки надійшли слова. Перше, що впало йому в око, був слабкий відблиск, подібний до світла ранішньої зорі. Почорнілі стіни біля нього були освітлені відблиском якогось світлового джерела, що лежало десь за поворотом. Відблиск був червонотеплий на колір і нагадував йому казкове театральне освітлення, яке він дитиною бачив у театрі. Сцена являла собою пекло, мова йшла про невтомну, пильну роботу, що завжди бореться з лінощами й безглуздям. Він пригадав це все, бо це було найкраще, що він бачив колибудь у свойому житті, і тим то це врізалось незабутньо в його пам'ять.

„До чорта“, — шептав чоловік, скутий почуттям, що полонило його думки. „До чорта…“ — Він почував себе безсилим і не знав, що він мав почати.

„Десять відсотків дивіденду“, — залунав спокійний голос із пітьми.

Чоловік механічно спрямував свої кроки в цей бік. Він наткнувся на групу з трьох людей, і при непевному відблиску полум'я за поворотом він пізнав провідників. Двоє з них лежали нерухомо ниць. Руки вони тримали затиснуті в кулаки, а одяг, що вкривав їхнє тіло, обернувся на крихку почорнілу масу, що поширювала огидливий сморід. Чоловік нестямно торкнувся одного з трупів. Кінці його пальців без опору влізли в м'яку губчасту масу, і, немов бульбашки на воді, піднявся з заглибин, що зробили його пальці, пронизуватий сморід. Чоловік незрозуміло все ще колупався в трупі. Немов настирлива думка охопила його, і він нагнувся, щоб краще побачити. Та промінь розуму, що