Тротуар вмить захряс від цікавих, що завжди купчаться там, де є на щось подивитися.
Музика наближалась. Перші ширеги спускалися з гори. Хода була нерівна, але велична однокольорова маса, що заповнила собою всю широчінь вулиці, імпонувала своєю вагою й рішучістю. Здавалось, що потік прорвав греблю і невпинним струменем шумував між рядами будинків. Звуки маршу загриміли десь біля мурів, але крізь них доносився монотонний, витриманий і упертий тупіт багатьох ніг.
Барон стояв край тротуару і захоплено дивився на маси, що наближалися потоком. Серце йому забилося швидше і в ньому прокинулось невиразне почуття. Гігантська величність маси справляла вражіння, що майже паралізувало. Він пригадав тисячоголову казкову потвору, що повільно незграбними ногами переходила країною. Але, коли він потім зблизька поглянув на ці голови, подивився в довірливі очі на зморщених уже обличчях, побачив на власні очі всі ці особливості, злидні, хиби й достоти, що маширували тут мов на параді, його охопило сильне живе співчуття до цих тисяч, що, не зважаючи на всю ріжницю, все таки були йому рівні.
Перші хвилі людського потоку прокотились, як шумування морських хвиль, що вабить до себе погляд. Особливості й окремі ріжниці звертали на себе увагу. То були мускули, витреновані від поколінь для певної мети, постаті, витиснуті в форми найпридатніші для різних робіт. На всіх робота залишила свою печать, багато мали ознаки їхніх професіональних хороб або сліди ран, заподіяні через професійні нещасні випадки.
Нахилившись вперед, барон пильно вдивлявся в окремі постаті. Він хотів побачити, як глибоко позначились на їхніх обличчях огірчення й упертість від останніх невдач. Але на жадному обличчі не можна було прочитати чогось незвичайного. Трохи незграбности, трохи холодного гніву й трохи більш серйозности.
