Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/200

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

в тім самім напрямку. Маси, що мали сміливість постійно мріяти, що переможно пробивалися крізь гніт і несправедливість століть, щоб повсякчас поводитись однаково енерґійно й велично, вирушили походом на честь єдности думок, які здобудуть світ.

Вони рухались, вони йшли.

Мимо пройшов ряд спілок з їхніми прапорами, звуки музики завмерли в далечині й настала коротка тиша. Глядачі з краю тротуару допитливо дивились у бік пагорбка: чи вже кінець? Коли затихали кроки останніх шерег, на пагорбку замаяв новий прапор. Він обвився навколо держална й виглядав як жалоба. Серед глядачів почулося приглушене бурмотіння, що неприємно вразило багатьох: як поліція дозволила нестриманій юрбі нести цей чорний прапор? Але з-за найближчого ріжка поривом вилетів вітер, схопив прапор і розгорнув його на всю широчінь. При цьому випростались два довгі жалібні полотнища із темночервоної матерії і замайорили в повітрі.

„Шахтарі“, — промовив хтось поруч барона.

Попереду йшли діти і вдови. Помітно впадало в очі, що тут подбали за те, щоб справити жорстоке й сильне вражіння; відповідно до цього дітей і жінок відокремлено й вони йшли окремими групами. Була повна тиша, ні звуку музики, ані розмови. Поважно й мовчазно проходили лави, сповнені урочистого настрою, що в дітей переходив майже в полохливість. Насамперед ішли ті, що втратили батьків; це були малолітні хлопчики й дівчатка, що несміливо і з замішанням трималися за руки й майже не зводили своїх поглядів од землі. Вслід за ними йшли вдови, матері з меншими дітьми на руках. Вони йшли безладно, невпорядкованою юрбою — згорблені, виснажені роботою постаті, з зів'ялими, тоскними обличчями, оточені дітьми, що боязко тулилися до них. Спроквола, важкими кроками тягнувся далі цей живий крик допомоги, обвинувачення… Поміж глядачами стихло. Обличчя посерйознішали