Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/21

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вугільного пороху, вони загорілися по всіх штольнях. Скоро цей покров, що місцями був у цаль завтовшки, місцями ледве вкривав скелі, увесь згорів; з невтомною старанністю вогонь вишукував сотні великих і малих тріщин. Жадної не минав він, уперто влізав і нищив усе там, де навіть, здавалося, аж ніяк не можна було проникнути. Спека ширилася скрізь навколо, сповняла штольню й хідники, пожирала й утворювала нові гази й новий дим. В ніжному теплому відблиску всепроникливої спеки клубився дим під стелею незчисленними червоними гадюками. Вони то розбухали до товщини руки, то знову меншали до товщини пальця або розтягалися в прозорий серпанок, що зникав у повільнім коливанні. Всі вони прямували до шахти, і цим можна було пояснити, що, не вважаючи на спеку, чоловік міг триматися коло повороту.

Спокійно він поглядав навколо. Він не був цікавий і, здавалось, взагалі був нечутливий до людського почуття й переживань. Коли він почув, як один із трьох людей повторював, немов автомат, окремі слова, він повернувся й чекав на продовження з тим самим інтересом, що перед тим він спостерігав жахне своєрідне видовисько, яке відбувалося перед його очима. Не почувши далі нічого, він повільно подався назад.

Біля трупів трьох провідників він зупинився і прислухався. Через якусь хвилину він знову повільно й непевно подався своєю дорогою.

Купи трупів далі в хіднику змінили своє місця. Ті, що лежали найнижче, поглядно добре виглядали. Так само, як і в нього вуглевий оксид не видер із їхнього засушеного горла віддиху. Але всі вони були непритомні, за винятком тих, що лежали зверху, і їхні тіла були місцями жахно попечені й поранені. Деякі були ще живі. Двоє, що, напівпритомні, корчилися в нестямному жаху й вигукували безладні речення, де настирливо бреніло слово „вода“. Якась несвідпма воля спонукувала чоловіка триматися серед цього жаху, і він