пролунав дикий рев. Поранений почув, що він вільний, і з жаху побіг глибше в копальню.
Він чув хриплий рев за собою і йому здавалось, що він чує шелест тихих кроків, що його наздоганяли. Без пам'яти летів він у пітьму, наштовхнувся на ріг і звернув у якийсь хідник. Тут, нарешті, зупинився він, захеканий, щоб набрати повітря.
Раптом щось зашуміло в повітрі. Він не знав, що це, проте відхилився. Знову пролетів важкий предмет повітрям і розбився за ним об стіну. Поранений чув добре знайомий тріск вугілля, що ламається від удару. Тепер він зрозумів: божевільний стояв по той бік і кидав грудками вугілля в хідник, щоб почути, чи не зрадить своєї присутности втікач необережним рухом. Поранений притаївся, притиснувшись до стіни.
Через хвилину кидання припинилось і чути було, як тягучі кроки віддалялися.
Поранений гадав, що божевільний згубив слід, і ледве стримував задоволений сміх. Найпотрібніші йому почуття в цьому величезному склепі, куди його замкнено, надзвичайно загострились і його свідомість працювала під гнітом конечности з несподіваною точністю. Тим то він міг зовсім правильно уявити собі своє становище й виробити плян оборони. Головне його завдання було надалі уникати зустрічі з божевільним, що його звірячі інстинкти він сам збудив у хвилини слабости.
Найближчої хвилини звалився він непритомний і приголомшений. Копальня горіла в багатьох місцях, полум'я безупинно наближалося, а з тих, хто міг принести допомогу, ніхто не знав, що він ще живий. Як йому вийти, як йому…
Поранений підвівся тихо і слухав. У хіднику, звідки він саме прийшов, чути було, як хтось підкрадався. Він мацав обережно землю, щоб знайти грудку вугілля, досить велику, щоб розбити нею голову. Усі гнітючі думки наче розвіялись і він несамовито працював
