обминав він тепер зрадливі виступи, просковзав повз повороти й повертав у нові хідники, що раз-у-раз відкривали свої склепіння, як тільки він повертав у бік. У густій пітьмі він не бачив руки перед очима, але відчував, де були рейки, і певно переступав їх та великі грудки вугілля, що на них звичайно він спотикався. Він не задумався над цією здатністю, що її в ньому розбудила вічна ніч; він вважав її за природну і використовував її.
Коли за його рахубою був південь — справді це була 12 год. ночі — він знову прийшов до тої ділянки копальні, де бушувало полум'я. Він зухвало вступив у спеку і в гази, бо хотів бачити, як далеко зайшла пожежа. В штольні, де стався другий вибух, уже гуляло полум'я. Зі стелі відривалося вугілля й поволі спускалось униз, бо спека знизу не давала йому швидко падати. Три чверті штольні вже охопило полум'я. Вона скидалася на величезну баню, ілюміновану так, як ще ніколи не бачило людське око. Стіни горіли з рівномірним тріском, стеля — одна темночервона маса, а вздовж неї клубився оспало червоний дим, прямуючи назад до шахти. Наче велетенські з вогню вирослі пні стриміли в гору підпори, полум'яні дерева з димовими коронами, полум'яна земля, полум'яне повітря, цілий полум'яний світ глибоко під поверхнею землі
З хідника, що поволі спускався у велетенську піч, оглядав поранений руїни. В хвилини, коли не мучив голод, він міг собі все точно пояснити. Протяг із шахти тягнув дим надвір, а тимчасом полум'я посувалося повільно все глибше й глибше в копальню. Він згадав на одну мить за сотню товаришів по той бік штольні. З них залишилась тепер не більше як жменя пороху; та чи їм не випала ласкавіша доля за його? Поки він зміг дати собі відповідь на це, скорчив його голод у клубок, і він покотився по землі. Він кусав брудне держално рискаля, відколупав кількоро скіпок і розжував їх жадібно. В роті утворилася слина і, коли він
