пара й гази в шаленій суміші здіймались угору. Чорний або сірий дим заповняв штольню, чадів задушливо в хідниках, просякав всюди і… справді земля під ним була мокра. Маленький струмочок точився в одному місці, а в одній заглибині стояла чорна на вершок глибока вода.
Вода, що таке вода? Було лише два елементи, вогонь і земля, або правдивіше, було лише одне: земля, охоплена полум'ям. Вода… вода… що таке вода?
Поранений чув, що в голові йому плутається. Незбагненне й негадане сталося тепер. Він прагнув полум'я, бо його легені вагалися вдихати те, що їм тепер подавано. Притиснувся до землі, але його прогнав холодний жах. Ні, він мусить знову лягти. Щільно на землі можна ще дихати, вище чатувала смерть. Рачки побіг він глибше в копальню.
Він побив собі до крови голову об тверді стіни і порізав руки об гострі канти, але біг далі, завжди шукаючи повороту або кутка, куди не міг би зайти цей проклятий дим. Він лютував до нестями, скаженів, харчав часом і плював кров'ю. Але він хотів жити більше, ніж коли. Шукання вільнішого місця не давало йому спокою. Він плазував і підскакував, вітрив носом в щілинах, в купах вугілля, об які він роздирав собі обличчя. Його сила волі не знала меж. Він дійшов до сухої землі і знайшов нарешті щілину в стіні, де щось, наче повітря, охолодило його поранену шкіру. Задиханий простягнувся він на всю довжину на землі і притулив обличчя до щілини. Він був і цим разом врятований.
Раптом на його плечі сперлись двоє гострих колін, озброєні кігтями руки стиснули його шию, а дві низки зубів вп'ялися йому в потилицю.
Поранений задеревів. Він жив ще, проте був мертвий. Але його мозок працював з блискавичною швидкістю. Він шукав закляття, що врятувало б його ще й із цієї небезпеки. Було щось, що могло допомогти,
