щось… Зрозумівши, що він цього ніколи вже не знайде, заплющив він очі і здався на свою долю.
Копальню залило водою. Дим переможеного полумени чадів усюди, плюскали й дзюрчали тисячі струмків, що, в'ючись, шукали собі дороги до опустілих хідників. З одного кутка йшов тихий шелест щелеп, що розжовували страву, і тварина, що посідала ще здібність говорити, сказала:
„Я голодний!“
Копальняне товариство зібралось цим разом на щорічні великі збори в одному з перших готелів столиці. Ледве сотня акціонерів, отже лише невеличка частка всієї кількости, були присутні, і то лише для того, щоб з подякою потвердити пропозицію правління про поділ дивідендів.
Зібрані, виключно старші або середніх літ, люди, розсівшись на кріслах, рядами розставлених в обширній залі, не відрізнялись нічим особливим, ні надзвичайним. Більшість із них були опасисті, трохи незграбні громадяни з увічливими, невиразними обличчями; до того кілька фінансистів та інших панів з більш-менш видатним, поважним становищем. Коли б хто завдав собі праці приглянутися ближче до присутніх, він безперечно був би гордий з того, що перебуває в товаристві таких шановних і знаменитих громадян, між якими було навіть багато видатних і вімомих людей. Наприклад, кілька панів були відомі з своєї добродійности на велику скалю, інші з того, що дуже спритно піднесли на височінь свої справи, що їх вважали за загальнокорисні підприємства.
Проти крісел стояв великий стіл, а за ним засідав голова, високий урядовець-юрист, якого розум і такт мали широку славу. На короткому боці стола сидів протоколянт з кодексом законів, у дорогій шкіряній
