від акції. Це здається мені найсправедливіше. Я сподіваюся… тобто… я гадаю…“ — Барон помітив, що він знову цукався, тим то закінчив коротко: „Пропоную голосувати“.
Голова: „Є пропозиція голосувати. Чи бажає ще хто висловитися до голосування?“
Малий пан з банькуватими очима підвівся.
„Пане банкіре“, — сказав голова майже побожно.
„Мої панове“, — почав промовець м'яким тихим голосом, в якому чути було зарозумілу певність, що його слухатимуть з побожною увагою. — „Кожна справа має принаймні два боки, а ця має, мабуть, багато. Для мене найважливіший бік: „що скаже про цю катастрофу преса?“
„О, пане банкіре“, — поквапився заспокоїти його солідний добродій, що об'єднував у своїй особі високе становище депутата з відповідальним ремеслом видавця газети.
„Кажучи про пресу, я маю на думці всі газети нашого краю“, — почав промовець знову. — „Громадська думка має велику вагу саме для тих, хто каже, що не звертає уваги на писанину певних партійних органів. В даному разі ми не маємо юридичних зобов'язань, але велике питання, чи розумно було б на цьому спиратися. Якщо я добре собі пригадую, то на протязі року трапилося з десяток копальняних катастроф. Додайте до цього добру сотню менших нещасних випадків. Цей факт примусить задуматися багатьох людей. Заздрість, а може й інші почуття важитимуть тут не мало і мене зовсім не здивує, коли певна частина преси зв'язуватиме постановлений тут розподіл дивідендів з долею нещасних робітників. Постає потреба обміркувати тут ще й це питання. З розсудливости я приєднуюся до шляхетної й обдуманої пропозиції пана барона. Давайте, оберемо комісію, панове!“
Коли банкір, уклонившись, сів на своє місце й шум похвали замовк, голова запитав, як збори бажають
