то хоч відсунено. Вигравши на часі, виграємо й решту, гадала більшість. Крім того всі думали, що пропозиція прелата, яка на хвилину занепокоїла їх, належала до тих благородних утопій, що світять тільки для блиску і скоро безслідно зникають. Між тими добродушними і лояльними громадянами не було ні одного, що мав би щось проти таких оздоб, якщо вони йому самому нічого не коштували. Інстинктовно ці люди глибоко не довіряли всьому новому і невипробованому, але їхній консерватизм був більше властивістю, ніж поглядом. Раніш їх захопило високе становище прелата, а не його промова. Єпископ був справді дуже чесний, вказавши сам на наслідки своєї пропозиції; звільнившись тепер від цього, всі почували велику полегшу. Більшість дивилася із справжньою пошаною на тих трьох промовців, що довели все до такого гарного кінця. Акціонери переморгувались, задоволені з того, що не лише в політиці, але й у ділових справах вони мають провідників, які зв'язують з ними свої інтереси і кажуть їм, що їм думати, в що вірити і, найважливіше, як їм орудувати своїми грішми.
Голова закрив збори і стукнув востаннє молотком.
Ніхто вже нікого не слухав. Більшість поспішала, щоб встигнути ще на запізнений обід. Малими гуртками йшли вони до виходу, здалека поклонившись банкірові, голові, єпископові, депутатові й майорові, що ще з декількома добродіями скупчились коло стола. Шуркіт багатьох ніг і приглушені розмови лунали в залі. Тут і там можна було зрозуміти відірвані фрази.
„Бідні люди“, — казав один, чутливіший за своє оточення.
„Ах, і нам дісталася пайка від цього“, — кинув сусід. — „Ближча сорочка за кожух“.
Гомін зростав, двері то відчинялись, то зачинялись. Коло стола розмовляв банкір із депутатом, власником газети.
„Отже, ви подбаєте за те, щоб замітка була відповідно зредагована“, — сказав банкір. — „Комісія для
