обслідування… справді чудова назва, неправда? Один член зараз же виїхав до шахти… Це дуже важливе, це треба підкреслити. Пишіть коротко і з натиском. Титули барона може подати вам секретар. Згадайте й про його всебічну освіту, це справить також вражіння“.
Через галас не можна було зрозуміти відповіді, але, коли банкір говорив про репортера, якого газета, звичайно, надішле на місце катастрофи, щоб громадській думці дати правильну уяву про неї, можна було відрізнити його тихий, але гострий голос.
„Жадного зеленого хлопця, що піддається найрізноманітнішим впливам, а спокійну врівноважену людину. Ніяких стилістичних квіток… спочатку лише телеграми. Потім побачимо… Та я поспішаю. На все добре!“
Майор, що лише чекав на кінець розмови, прилучився до нього, і обидва панове заглибилися в тиху балачку, що, очевидно, оберталася довкола дуже важливих справ.
Голова та інші панове стояли ще коло стола.
„Правління збираєтеся післязавтра; призначімо його мабуть, на сьому годину вечора?“ — чути було голос голови. „Ні“, — відповів він потім на запитання. — „Ми не можемо нічого робити, поки не перевіриться протокола. Це вирішиться лише за кількоро тижнів“.
„У моїй короткій промові, мабуть, нічого не пропущено?“ — запитав прелат секретаря, який, ввічливо кланяючись, запевняв, що кожне слово стоїть на своєму місці.
„Прекрасно! На все добре, мої панове“! — Він пішов через залю й розкланювався направо й наліво.
„Присутні розходились поволі. В одному кутку умовлялись три добродії на вечір.
„Краще підождати, чи не буде чого про катастрофу в вечірніх газетах“, — сказав один із них, що справляв дуже пригноблене вражіння.
„Ах, облиш, це зможеш прочитати в антракті“, — сказав другий байдуже.
