глузування й бійки в дні відбирання платні. Колишня прикрість жила ще й тепер, після багатьох років. Ворожнеча поміж першою й п'ятою змінами була, отже, раз назавжди вирішена справа. Лайка й бійки вже більше не були на порядку денному, натомість згодом запалилось змагання, — яка з обох змін може видобути більше вугілля. І коли хоч на чверть тонни одна перевищувала другу, то переможені мусіли ставити пиво. Щоб це стало за звичку, треба було небагато зусиль, бо з основної групи тепер майже ніхто вже не працював у копальні. Становище було не таке, щоб хтось, мавши якісь надії помандрувати кудись, добровільно залишався тут.
Останніми тижнями п'ята зміна перемогла першу. Але все таки їй не багато пощастило на тому. Сьогодні вони постановили напружити свої мускули й сили до останнього. Вони знали, що й перша зміна також хоче зробити якнайкраще, та це лише завдало їм ще більше охоти. Вони не були стомлені й виснажені перед тим, як починати роботу, от — як третя зміна. Навпаки, вони, спускаючись, весело розмовляли й сміялись. В їдальні вони ледве мали час впорядкувати свої кошики, похапцем похапали вони свій інструмент і подалися геть. Потім пішли вони довгим хідником, де світло їхніх лямп швидко загубилося серед пітьми. Один із зміни засвистав зухвало до поперечної штольні, що в кінці її працювала перша зміна. Більшість голосно й похвально засміялася і прискорила ходи, щоб якнайскорше стати до роботи. По дорозі зустрінули вони зміну, що поверталася з роботи. Піт струмками ллявся людям по обличчях і голому тілу, утворюючи рівчаки у вугільному поросі, що вкривав їх. Ні словом, ні привітанням вони не обмінялися, бо ті, що йшли додому, були занадто стомлені, щоб думати про щось інше, крім відпочинку. Багато людей ішло з заплющеними очима й міцно трималися за своїх сусідів, що напівспівчутливо, напівдосадливо допомагали виснаженим.
