Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/93

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

тому, чого вона могла б навчити нас, я хотів би лише сказати вам, як ті, надворі, одержали від неї нове потвердження того, що вони вже й раніш знали: що вони мусять самі собі допомагати. Коли це втокмачиться в їхню свідомість, вони це і зроблять“.

„Але ми, сторонні, мусимо також виконувати наш обов'язок?“

„Це дуже гарно, що ви признаєтеся до цього. Але це, мабуть, нічого не змінить у ході подій. Я щодо вашого наміру допомогти, то прошу кинути цю думку. Коли ви допоможете одному або двом, або трьом, ви скривдите всіх інших, що для них ви нічого не зможете зробити. Ріжниця між індивідуумами є вже й так надто велика, а слово „людина“ охоплює ціле покоління. Всі або ніхто, так вимагає справедливість“.

„Гм! Ваше розуміння цієї справи таке чуже мені, що я ледве можу стежити за ходом ваших думок. Я багато всякого читав, але ваших поглядів ніде не доводилось зустрічати“.

„Так, ви обрали саме звичайний шлях — читати думки інших, щоб не треба було виробляти собі власних. Це називають звичайно вченістю, але часом це є також незнання“.

Барон, добродушно усміхнувшись, поглянув збоку на молодого інженера. Він видався йому цікавий і розважний. Вроді книжки з дотепними зворотами і сміливими думками. Але йому було б приємніше, коли б сказане було подане у ввічливішій формі, бо він належав до тої школи, що дає перевагу формі над змістом. Він вирішив підчас цілого свого перебування держати молодого інженера в свойому товаристві. Цьому недосвідченому мрійникові добре мати при собі кількома роками старшого і свідомішого опікуна, що повів би його певнішою колією за ту, якою він ішов тепер. Усміх барона став прихильний і він сказав, сердешно покивуючи:

„Ми будемо трохи згодом далі вести нашу розмову. Ви ж не заперечуєте?“