Сторінка:Янсон Г. В пітьмі. 1929.pdf/94

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

„О ні! Я говорю, коли мені захочеться, і здебільшого взагалі нічого не кажу“.

Барон кивнув знову; так приблизно і він уявляв собі.

„А тепер подивімся, чи не зможе нас директор запросити на сніданок“, — додав він. — „Я, правду сказати, такий голодний, що не можу зараз думати про ніщо інше, крім їжі. Я звик їсти завжди певного часу, а оце вже запізнився на кількоро годин“.

„Усі без винятку хоріють на звичку хотіти їсти“.

„Хоріють, кажете? Це занадто сильний вираз“.

Інженер не відповів. Вони йшли через ворота в штахетах із залізними ґратами і ступили на чисту заметену піщану площу. Їх побачили з вікна будинку управління, і, коли вони здіймались сходами нагору, слуга відчинив їм двері.

„Ви прийшли саме в час“, — привітав їх директор на порозі. — „Ми збирались саме снідати“.

Барон поклонився й оглядав господаря. В його поведінці не було ні сліду того нервового неспокою, що так впадав у вічі на зібранні. Він зорієнтувався в становищі і пристосовувався до нього.

Це був поважний сніданок  Більшість інженерів були глибоко зворушені ґрандіозністю нещастя, усі розмовляли тихо, як на похоронах.

Барон, якого зараз же представлено, заспокоївши свій перший голод, хотів дізнатись про все чисто. Цілої півгодини він перебував між хемічними формулами й технічними виразами. CH4 чути було найчастіше, а коли він попрохав пояснення, то звалось це 75 % вугілля і 25 % водню: метан. Інженер, що його не любили ні товариш, ні робітники, був справжньою живою енциклопедією. Він і шеф контори, літній пан військової постави і з командирським голосом, що його він даремно намагався приглушити, промовляли. Вони мали на кожне питання відповідь і, хоча звичайно висловлювали жаль з приводу катастрофи, все ж хотіли довести діяграмами, яку величезну втрату людського матеріялу терпить