нехтуючи творчістю соціяльних низів. Тому нічого з народньої поезії того часу не вміщено в антологіях, що складалися з творів авторів-аристократів. Поезія Хейян, як поезія привілейованої кляси, кохалася в елеґантських формах. До народньої поезії ставились із зневагою і всіляко висміювали її, іноді наводячи, як взірець, пісню — tsurayuki tosa nikki — пісню перевізників, — що від неї пасажири ледве не тріскались зо сміху. „Із живлющого джерела народньої поезії вони нічого не брали, а вибирали все нікчемне, банальне, розпусне“[1]. Беручи на увагу те, що письменство було монополією вищої кляси, від тих часів до нас не дійшло ніяких матеріялів за тогочасну япанську народню творчість. Є лише уривчасті відомості за пісні релігійною змісту „Kami asobu uta“, що співалися в супроводі музичного інструменту під час релігійних відправ.
13
- ↑ К. Florenz. Geschichte der Japanischen Litteratur.
